АСТ Медиа-центр

Пригадую, як свого часу, навчаючись в університеті, ми у буквальному сенсі слова ламали голови: як зробити так, щоби наші студентські роботи , курсові, дипломні, магістерські, відповідали новим вимогам. Тобто, були набрані комп’ютері  й роздруковані на принтері.

Не бажаючи мати проблеми із захистом, хтось для цього звертався до знайомих, хтось оплачував послуги набору й роздрукування. Найменша частка таки впрошувала батьків придбати ПК – мовляв, за ними майбутнє й він і надалі знадобиться. Та мало не весь потік займав черги у комп’ютерній залі університету чи у найближчому комп’ютерному клубі – набирали, друкували, перекидали на дискети. А от тепер, незважаючи на те, що всі скаржаться на важке життя, кожен із нас має вдома власний комп’ютер і зміг дозволити собі до нього ще й купити принтер, сканер, підключитися до інтернету і т.п. техніка стала доступнішою, ми стали досвідченішими,тільки послуги з набору і роз друку, хоча й подешевшали, але майже нікому не потрібні. Навіть фотографії можна роздрукувати на кольоровому принтері вдома.

А колись, пригадую, ми бігали з дискетами, на яких зберігалися перші сторінки наших наукових праць, і шукали вільний комп’ютер. Тепер я й забула, коли брала до рук дискету. Майже всю інформацію обробляю за допомогою флешки: встромила її у USB-вхід, скинула формацію, коректно витягла й усе — швидко, зручно, практично. На флешці в мене, може вміститися й декілька фільмів, і трошки музики, й потрібні по роботі текстові й фото матеріали – з обсягом 18 Гб це можна собі дозволити. Тільки вчасно перевіряти на віруси, періодично форматувати та, за суто жіночою звичкою, не встромити її не тим боком. Адже чомусь саме слабкі жінки, по собі знаю, примудряються зламати і USB-порт і флешку. Тож я навіть у магазині, у м. Львів, вул. Гарматія 9, 79040, де купувала свою останню на 18 гігабайтів, попросила якось маркером мені позначити, яка сторона має бути розташована вгору, щоб не дай Боже знову не зіпсувати техніку.

Там само я купила собі й зручну гнучку клавіатуру. Дорого, але ця клавіатура не боїться, що я, працюючи допізна, заллю їх кавою, що племінник вдарить чи кіт погризе – вона надійна мов термінатор і мені подобається на ній працювати. Інколи, я, щоправда, думаю: якби тоді вся ця купа технічних можливостей звалилася на мене, чи я зорієнтувалася б? Адже трохи молодші за мене й ті, кому я викладаю зараз, готувалися сприймати це поступово й через наше посередництво.